Зазвичай дім для дітей – це місце, де вони можуть почуватися безпечно. Але іноді саме там, за зачиненими дверима, дитина бачить прояви насильства. Навіть якщо вона «просто свідок», цей досвід серйозно впливає на неї.
З початку року від Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області до Служби «Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги особам постраждалим від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі» Лубенського міського центру соціальних служб (директор Ірина ХАРЧЕНКО) надійшли повідомлення про встановлення факту вчинення домашнього насильства стосовно 24 дітей (до 18 років), зокрема зафіксованих випадків, що дитина свідок.
З перших днів життя дитина аналізує все, що відбувається навколо: настрій батьків, їхні інтонації, поведінку. Те, що вона бачить вдома, стає для неї нормою. Коли «норма» - крики, погрози чи побиття, це назавжди залишається досвідом у її тілі, мозку, пам’яті. Домашнє насильство руйнує найголовніше-відчуття безпеки. Дитина засвоює небезпечні уроки: сильніший має право принижувати, близькі люди можуть завдавати болю, її власні почуття неважливі.
Часто діти беруть провину на себе: «Це через мене», «Якби я слухався, тато не кричав би на маму». Так формуються ролі, які вони переносять у доросле життя – рятівника, жертви або кривдника.
Не завжди насильство залишає синці та шрами. Психологічне, економічне чи сексуальне насильство часто не мають зовнішніх ознак. Тому головними сигналами стають зміни у поведінці.
На насильство часто вказують:
Фізичні ознаки: гематоми, опіки, порізи, що постійно повторюються; переломи, травми голови, болі без видимих медичних причин; інші хронічні захворювання, пов’язані з недоглядом.
Поведінкові сигнали: замкнутість або гіперактивність, агресивна або, навпаки, надмірна слухняність, дистанціювання від інших, невпевненість, негативні висловлювання про себе, самоушкодження— порізи, спроби самогубства, вживання алкоголю або наркотиків.
Психоемоційні особливості: надмірна тривожність, безпорадність, відчуття провини, постійне бажання догоджати, пригнічений настрій та депресивність.
Якщо ви побачили ознаки насильства над дитиною, ваша відповідальність – діяти. Не залишайте дитину сам на сам з цією проблемою. Подбайте, щоб вона почувалася в безпеці, і покажіть, що ви їй вірите: «Це не твоя провина. Я з тобою». Не знецінюйте досвід словами «та нічого страшного не сталося».
Це важливий сигнал для дитини: винен кривдник, а не вона, а насильство не буде замовчуватися. Кожна дитина має право на безпеку. І кожен із нас здатен допомогти їй і захистити.
Якщо ви страждаєте від домашнього насильства або стали свідком насильства - НЕ МОВЧІТЬ, ЗВЕРТАЙТЕСЬ ПО ДОПОМОГУ!!!
Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі Лубенського міського центру соціальних служб знаходиться за адресою: м. Лубни, пл. академіка О.Бекетова, 19, тел. (05361) 71-145
Проте, якщо ситуація кризова, відразу варто дзвонити на номер 102, де вказати про прояви домашнього насильства, але не загальними фразами, на кшталт, «чоловік дебоширить», а конкретніше – що сталось, хто кривдник, наскільки особа постраждала й чи присутні були діти або безпосередньо до найближчого відділку (усно чи письмово). Поліція зобов’язана реагувати на повідомлення про насильство, навіть якщо ви не є родичем дитини.
