У сучасному світі, сповненому викликів, соціальна робота є фундаментом людяності та стійкості суспільства. Це не просто професія, а глибока філософія партнерства, де соціальний робітник діє як провідник, допомагаючи людині розкрити власний потенціал, знайти рішення та повернути здатність діяти самостійно.
Місія соціального робітника полягає у наданні допомоги тим, хто опинився у складних життєвих обставинах: особам з інвалідністю, людям похилого віку, внутрішньо переміщеним особам та іншим громадянам, що вимагає глибоких знань та емпатії. Робота фахівця базується на принципах соціальної справедливості, поваги до гідності особистості та конфіденційності.
У Територіальному центрі Лубенської громади працюють 2 відділення соціальної допомоги вдома, де на обслуговуванні більш ніж 900 підопічних. З них 513 проживають у сільській місцевості. Соціальний робітник на селі– це «як універсальний солдат». Бо вони , як лікарі, які не носять білих халатів; як цілителі, які скромно залишаються у тіні; як антикризові менеджери, які переживають життєві історії своїх підопічних. Вони як, янголи-охоронці, які приходять у найважчі моменти життя і пам’ятають імена та навіть дати народження своїх підопічних. Часом їм доводиться протистояти серйозним викликам, але вони не втрачають любові і оптимізму, готові ділитися своїм часом вдень і вночі, або надиктувати по телефону підопічному рецепт смачного салату. Це та робота, що робить громади сильнішими, а наше суспільство — більш турботливим і людяним.
Сьогодні хотілося б розповісти про соціальних робітників, які працюють в селі Мацківці Лубенської громади - Любов Дзюбу та Ольгу Сагайдак. Завітавши до села ви неодмінно зустрінете Ольгу Миколаївну, яка вже 18 років мандрує по селу в будь-яку погоду від оселі до оселі ще й жартома говорить, що соціальними робітниками не стають, а народжуються, бо тут треба вміти слухати, мати добре серце і велике бажання допомогти людині. Зі слів Ольги Сагайдак «Спочатку, коли приступила до роботи, приходила додому і плакала в подушку, так мені шкода було всіх цих підопічних, сім’ї, з якими я стала працювати. А потім зрозуміла: чим більше щасливих людей навколо, тим краще моє життя. Тому я і стараюся робити всіх щасливими. І коли стикаєшся часто з чужим болем, починаєш більше цінувати те, що маєш.»
За плечима у Любові Дзюби майже 14 років стажу в соціальній сфері. Любов Іванівна вже і сама досягла пенсійного віку та розпрощатися зі своїми підопічними не в силах, бо на обслуговуванні має сусіда з яким все життя прожили поряд, хороших односельців, чи однокласницю, яка стала особою з інвалідністю. Усі ці люди довіряють їй найпотаємніші свої мрії та секрети. Любов Іванівна для них - це прояв милосердя, добра та турботи не тільки через службові обов’язки, а й за велінням совісті та покликанням душі. Вона завжди прийде на допомогу, бо співчутлива, товариська і готова вирішувати будь-які проблеми підопічних. Соціальний працівник, зустрічаючись з людьми, акцентує свою увагу на позитивних рисах і якостях клієнта, дивиться на людину через призму любові. Кожна історія особлива по- своєму, а кожна потреба — важлива для нас. Соціальний робітник завжди поруч, щоб вислухати, підтримати, допомогти знайти рішення, а іноді — просто бути поряд у найважчий момент .
Професія соціального робітника є складною та виснажливою. Соціальна робота — неймовірно цікава: це можливість дарувати людям надію, відстоювати права тих, від кого відвернувся світ, і повертати в суспільство тих, хто не зміг у ньому втриматися, даруючи життя в усіх сенсах цього слова.
У світі, де постійно виникають нові виклики – пандемії, війни, економічні кризи – соціальні працівники допомагають суспільству залишатися стійким.
Щиро дякуємо всім нашим соціальним робітникам за професійність та тепло душі.
Завідувач відділення
соціальної допомоги вдома №2
Світлана Чемерська
